Сто п’ятдесят років тому у зовсім не провінційному європейському місті Лемберг відкрили психлікарню. Були квіти, церемоніальні промови начальства, слова подяки лікарів у відповідь. Сьогодні це
Львівська обласна психіатрична лікарня. Яка багато чого і кого бачила, але, як і всі подібні радянські та пострадянські заклади, не має своєї писаної історії. У роки Другої світової війни вона
дізналася про досі небачені на цій землі масові страти психіатричних пацієнтів. Пізніше, в жорстокі сталінські часи, рятувала від арештів НКВС цілком здорових українців, що в такий незвичайний
спосіб уникали арештів і депортації. А в порівняно м’які брежнєвські часи утримувала і, на жаль, лікувала у своїх стінах патріотично налаштованих дисидентів.
Сподіваюся, історія цієї лікарні за адресою вул. Кульпарківська, 95, сьогодні не закінчиться. Попри бажання на те львівської міської влади. Передусім — міського голови пана Садового. Ім’я та
діяльність якого, поза всяким сумнівом, мають бути зафіксовані в історії цієї психіатричної лікарні.
Ні-ні, не подумайте поганого, пан Садовий психічно здоровий. Повністю здоровий, як і належить хорошому бізнесменові і взагалі діловій людині. Його інтерес до цієї психіатричної лікарні має зовсім
інше коріння. Не наукове, не лікувально-реабілітаційне. Його інтерес, на жаль, не унікальний.
Земля — така гарна, рясна, солодка українська земля. Ось причина інтересу багатьох наших начальників до українських психіатричних лікарень. Сто п’ятдесят років тому наші попередники думали не лише
про корпуси для розміщення та лікування пацієнтів. Вони влаштовували для відпочинку пацієнтів, для їхньої легкої праці сади і парки. Прекрасні сади і прекрасні парки. Деякі з них існують і
сьогодні. Там пацієнти мають шанс хоча б на якийсь час забути про свою хворобу, зустрітися з рідними і друзями.
Як ви думаєте, любі мої читачі, з якої причини загорівся металевий паркан в Одеській психіатричній лікарні? З якої причини обласне начальство в Чернівцях має намір відірвати своїм хижим ротом сад
на території обласної лікарні? Чому мер Львова пан Садовий, користуючись бюрократичними суперечками (лікарня обласна, а земля міста) має намір відібрати землю у лікарні, мабуть, попередньо навчивши
її будівлі мистецтва левітації, здіймання над власними фундаментами? Земля, тільки земля. Де потрібно — їм, начальникам потрібно — вибудувати дорогі їхнім серцям висотки.
Колись дуже давно я мріяв про свободу слова та демократичний устрій у моїй країні. Потім мріяв про руйнування жорсткої адміністративної вертикалі — іншими словами, про можливість місцевого
самоврядування. Ось воно, самоврядування, і прийшло в наші особливі українські реалії.
Запевняю вас, любі мої читачі, таке демократичне самоуправство відбувається в нашій країні повсюдно і щогодини. Бо різко зголодніли наші легальні і підпільні мільйонери та мільярдери. І нікому їх
зупинити. Конституція, закони — це забавки для нас із вами, пересічних громадян.
Вибори. Щирі слова нашого президента, обґрунтовані, здавалося б, надії на європейське майбутнє. Піднімаємося вгору по цивілізаційних сходах. Піднімаємося… по сходах, що ведуть вниз.
